Задля поступу уперед Гуцульщини та Поділля

Як ми уже повідомляли у попередньому випуску «Верховинських вістей, з 15 по 17 липня у Верховині перебувала з дружнім візитом офіційна делегація Тиврівського району Вінницької області, з якою Верховинська районна рада уклала Угоду про партнерську співпрацю у галузі соціального-економічного та культурно-духовного розвитку територій Гуцульщині та Поділля.

Делегацію тиврівчан, яку очолила заступник голови Тиврівської районної ради Жанна Сілко, привітно зустріли на Буковецькому перевалі голова районної ради Іван Маківничук, заступник голови районної ради Ярослав Кікінчук, керуючий справами виконавчого апарату районної ради Василь Нагірняк, заступник Верховинського селищного голови Оксана Чубатько та Буковецький сільський голова Мирослав Матаржук. За гуцульським звичаєм горяни вручили подолянам хліб-сіль на вишитому гуцульському рушникові. Дівчата у гуцульському строї підносять каравай у гуцульській оздобі керівнику делегації Тиврівської районної ради Жанні Сілко. Вдячні подоляни вручають запашний подільський каравай голові районної ради Івану Маківничуку. Імпровізоване дійство відбувається сонячного спозаранку під акомпанемент відомих на Гуцульщині та далеко за її межами троїстих музик Тафійчуків з села Буковець. Гостинний Буковецький голова Мирослав Матаржук пригощає подолян цілющою карпатською настоянкою із золотого кореня.

– Такої чарівної краси, як у вас, на Гуцульщині, у Верховинському краї, я ще не бачила ніде, – милується краєвидами Буковецького перевалу та смерекових пралісів керуюча справами виконавчого апарату Тиврівської районної ради Лідія Колісніченко. – Я у ваших горах вдруге, та відкриваю цей чарівничий куточок Карпат заново.

Після теплої та гостинної зустрічі делегації на вершині Буковецького перевалу гості фотографуються, милуються мальовничими ландшафтами Верховинських гір і глибоко вдихають цілющий аромат живодайного, чистого гірського повітря. Далі дорога пролягає до славної у всі віки гуцульської Криворівні.

 – Слава Ісусу Христу! – біля церкви Різдва Пресвятої Богородиці тиврівчан зустрічає парох о. Іван Рибарук й уклінно запрошує їх до храму Божого.

Наколи подоляни увійшли до однієї з найстаріших церков на Гуцульщині та запалили свічечки, о. Іван провів невеличкий екскурс в історію Франкової Криворівні та церковного життя. Далі мовив про те, що церква Різдва Пресвятої Богородиці, якій більше трьохсот літ, жодного разу не була зачинена. Приходили і відходили австріяки, поляки, москалі, а в Храмі Господньому правилася Служба Божа, хрестили гуцульських дітей, ставали під вінець молодята, проводжали в останню путь криворівських гуцулів.

У 1901 році церкву у Криворівні відвідав з пастирським візитом Митрополит Андрей Шептицький (тоді ще він був у сані єпископа Станіславського). А згодом  написав послання гуцульською мовою «До моїх любих гуцулів». Ця визначна подія на Гуцульщині увіковічена відкриттям меморіальної дошкою на фасаді церкви. Разом із парохом Олексою Волянським та парафіянами у церкві молилися Іван Франко, Михайло Коцюбинський, Михайло Грушевський, Гнат Хоткевич, Леся Українка та чимало інших світочів українського красного письменства та геніїв української культури. Знаковою для сільської церкви є також те, що в 60-х роках тут фільмували на плівку історичні епізоди всесвітньо відомого кінофільму режисера Сергія Параджанова за повістю Михайла Коцюбинського «Тіні забутих предків». 

Після історичного екскурсу в епоху незабутніх предків о. Іван повів за собою подолян у таїнство Господнє. Його проповідь про Ісуса Христа, Священне Писання або Біблію, її Старий та Новий Завіти, про Храм Божий, християнське віровчення, про добро і зло на землі, Господній та земний світи, любов до ближнього і покаянні, гріхи людські і покуту настільки глибоко запали тиврівчанам у їхні душі, що, прощаючись із парохом, зізналися, як на духу: ви, отче Іване, наче заново відкрили для нас Біблію. Ви говорили відкрито і відверто про те, що у нас глибоко ятриться на душі, та сказати голосно про душевні відчуття та зримі і незримі реалії буття не наважились. А ви так просто і дохідливо нам про все те розповіли. Очистили грішні душі, несподівано відкрилиі власні таїнства, несвідомо приховані перед нами самими. Скажіть, будь ласка: де можна прихилити свої душі до ваших проповідей?. Ми неодмінно до вас іще й іще приїдемо…

Ось так, за неповну годину, о. Іван відкрив для віруючих християн із Поділля видимі і невидимі реалії, наблизив їх до Бога і розвіяв людські сумніви, які обпікали а чи непокоїли достоту їхні душі.

Із Франкової Криворівні делегація гостей завітала до столиці Гуцульщини – Верховини. Тут, у залі засідань районної ради, відбулася робоча зустріч за участю керівництва ради та райдержадміністрації, селищного і сільських голів, керівників установ та організацій, депутатів районної і сільських рад Тиврівського району Вінницької та Верховинського району Івано-Франківської областей. Обговорювали надважливе на сьогодні питання реформування місцевого самоврядування та децентралізації влади.

 Голова Верховинської районної ради Іван Маківничук розповів гостям про ті непрості процеси щодо добровільного об’єднання громад на Верховинщині та в Івано-Франківській області у цілому. Акцентував увагу на тому, що верховинці звернулися до Президента України Перта Порошенка, Прем’єр-міністра Арсенія Яценюка та до найвищого законодавчого органу країни – Верховної Ради з вимогою під час процесу реформування влади залишити одноцілим Верховинський район як адміністративно-територіальну одиницю. У такому вигляді, як запропонована законодавцем реформа місцевого самоврядування – у високогірних районах, в тому числі й у Верховинському, вона не має права на життя. Якщо ж ми беремо за взірець процес реформування у сусідній Польщі, а Президент неодноразово підкреслював про наслідування польського варіанту реформ, то їхні Ліський та Бещадський гірські повіти є на сьогодні окремими адміністративно-територіальними одиницями. Бо в горах і до господарки треба підходити по-іншому, й адміністративні послуги – в інший спосіб реально наблизити до горян, а також вирішити чимало інших соціальних проблем, які не йдуть у жодні порівняння з низинними районами.

Перед присутніми виступили: перший заступник голови районної державної адміністрації Роман Жицицький, заступник голови райдержадміністрації Іван Доманський, депутат обласної ради Іван Шкіндюк тощо. Промовці щиро вітали дорогих гостей на верховинській землі. Розповіли тиврівчанам про основні напрямки соціально-економічного розвитку району, його сьогоднішній день і перспективи. А перспектива для горян – це інтенсивний розвиток туризму та рекреації, сільського зеленого туризму, розвиток інфраструктури, будівництво  туристично-відпочинкових комплексів європейського стилю та залучення вітчизняних і закордонних інвесторів у туристичний бізнес. До пріоритетів економічного поступу району слід віднести реалізацію транскордонних проектів та проектів із залученням міжнародної технічної допомоги, в тому числі проекту прикордонного співробітництва «Місцевий розвиток та передумови відкриття пункту пропуску та будівництва автодороги через румунсько-український державний кордон в межах населених пунктів Шибене (с.Зелене) Верховинського району Івано-Франківської області та Поеніле-де-суб-Мунте повіту Марамуреш, Румунія.

Про соціально-економічний та культурний розвиток Тиврівського району Вінницької області розповіла верховинцям заступник голови районної ради Жанна Сілко.

В Угоді про партнерську співпрацю особливе місце займають питання  культурної співпраці між обома районами. Звичайно, про культуру гуцулів, традиції, звичаї та обряди подоляни знають чимало з Інтернет-сайтів, розповідей друзів та знайомих, які вже побували у Верховинському краї й змогли увібрати в себе багатющу красу і рукотворні дива матеріальної й духовної культури Гуцульщини. Тому з райцентру гірським плаєм і помандрували наші гості на присілок Швейково – « У гості до трембітаря». Так заслужений працівник культури Микола Ілюк назвав свій приватний музей музичної гуцульської культури.

На висоті 700 метрів біля дерев’яної хати подолян весело зустрічає гомінкою грою на трембіті відомий гуцульський музикан, якого ще в народі називають хранителем карпатської теорії і практики музичної гуцульської культури, керівник ансамблю «Гуцули» Микола Ілюк і запрошує до хати-музею. Увійшовши, гості побачили справжню гуцульську світлицю, наповнену пишною гуцульською одежею, безліччю музичних інструментів, тут відтворено також старовинний гуцульський побут. В експозиції музею – трембіти, дудки, цимбали, телинки, флояри, дримби, скрипки… Досвідчений музикант розпочинає надзвичайно цікаву розповідь про життя і побут гуцулів, давні гуцульські традиції, обрядові дійства, літування на полонинах, супроводжуючи кожну розповідь запальною грою на традиційних гуцульських інструментах. На завершення екскурсії тиврівчани стають учасниками театралізованого гуцульського дійства «На полонині». Вдягаються у кожухи, вдягають баршівки та беруть у руки бартки – і фотографуються на згадку про карпатське диво-мистецтво на горі Швейково у музею трембітаря. Спускаються вниз – і милуються панорамою Верховини, горою Магурою, Чорногірським хребтом, до якого, здається, рукою подати.

– Завтра будемо там, у горах, то побачимо всю карпатську красу наяву, – підбадьорюю гостей, яких з непривички почала брати втома.

– А ми хіба не в горах? – дивуються тиврівчани.

– У горах, у горах, – відповідаю подолянам. – Та завтра, на Говерлі, ви зможете заглянути у душу карпатську та осягнути взором усі карпатські верховини.

На наступний день, спозаранку, вирушили автобусом до навчально-спортивної бази відпочинку «Заросляк», яка розташована на висоті 1330 метрів над рівнем моря та є найвисокогірнішими об’єктом спортивно-оздоровчої інфраструктури України. Звідти і почали сходження на найвищу вершину Українських Карпат – гору Говерла. У цей день, 16 липня, на Прикарпатті організували масове сходження на Говерлу з нагоди 25-річчя проголошення Декларації про державний суверенітет України. У ювілейній патріотичній акції підкорення вершини взяли участь і тиврівчани. Поруч піднімалися вгору львів’яни, закарпатці, тернополяни, кияни, одесити, волиняни… Та, мабуть, вся Україна тієї погідної суботньої днини наполегливо ішла вгору.

Чи важко було підніматися? Звичайно важко. Але коли поруч ішли, і не просто ішли, а бігли маленькі діти, а неподалік впевнено просувалися вперед 70-ти і 80-ти літні підкорювачі, зразу ж відкривалося друге дихання – і ми невпинно рухалися вперед, до мети. А метою нашою була вершина, мальовнича карпатська вершина – мудра і вічна Говерла. Піднялися усі, вся тиврівська делегація; правда  серед гостей ще ніхто не був на Говерлі. І ось ми веселі, життєрадісні, трішки замучені, але горді і щасливі, бо злилися воєдино з душею Карпаською з її тілом, на вершині. Глянули з піднебесся на смарагдову красу Карпатію, на найкрасивіші у світі карпатські верховини – і розлився дзвінкоголосо на всі Карпати, на всю Соборну Україну державний український славень «Ще не вмерла України». А розгорнуте чотириметрове синьо-жовте полотнище, наш український стяг, гордо розвивався  над нашими головами. А ми розкотисто співали:

…Згинуть наші вороженьки, як роса на сонці,

Запануєм і ми, браття, у своїй сторонці!

Душу й тіло ми положим за нашу свободу

І – покажем, що ми, браття, козацького роду!

Тиврівчани дісталися Поділля о шостій годині ранку в понеділок, 20 липня. А о восьмій вже були на робочих місцях. Та перш, ніж взятися до роботи, одягнули куплені у Заросляку змайстровані гуцульськими різьбярами медалі «Я підкорив (підкорила) Говерлу і гордо, демонстративно, проходжувалися коридорами адмінбудинку райдержадміністрації і районної ради повз свої колег.

Зроблено добрий початок на шляху до плідної та конструктивної співпраці й обміну досвідом роботи між органами місцевого самоврядування Гуцульщини та Поділля і подальшого поступу активного співробітництва на терені національно-культурного, духовного відродження Прикарпаття, Вінниччини та незалежної Соборної України.

Василь Нагірняк

Керуючий справами виконавчого

апарату районної ради