Живий «ланцюг» пам’яті Кобзаря

       І на оновленій землі врага не буде, супостата

7-го березня районна рада спільно з райдержадміністрацією та районним Товариством «Просвіта» імені Тараса провели живий «ланцюг» пам’яті Кобзаря під назвою «Від перевалу – до перевалу». Даний захід зорганізовано владою та просвітянами та з нагоди 200-річчя від Дня народження Пророка української нації Тараса Григоровича Шевченка.

Урочисте відкриття патріотично-мистецької акції відбулося біля пам’ятника Кобзареві на Майдані, який носить його славне ім’я. Пам’ятник Тарасу Шевченку споруджено у першу річницю незалежності України, 24 серпня 1992 року, за покликом верховинської «Просвіти», який підтримала громада краю, возведений за народні кошти.

Звучить Гімн України «Ще не вмерла Україна!» До велелюддя верховинців та школярів навчально-виховних закладів райцентру звертається ведуча заходу, провідний методист районного організаційно-методичного центру Ольга Сенчук, яка вітає шановне товариство, яке прийшло вклонитися Тарасу та  взяти  участь в акції зі вшанування пам’яті Кобзаря.

До слова запрошується заступник керуючого справами виконавчого апарату районної ради, голова районного Товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка Василь Нагірняк. Він розпочав свій виступ із пам’ятного епізоду на Майдані у Києві, коли одни із Героїв «Небесної сотні», вірменин за походженням Сергій Нігоян, убитий під час кривавих подій на Грушевського, читав на барикадах твори Шевченка. Шевченкове слово надихнуло хлопця на подвиг – і він віддав своє життя за нову, Вільну Україну.

Сьогодні до Тараса приходить увесь світ. Щоб вклонитися перед його величчю, а до пам’ятника покласти живі квіти. Тому що він був борцем, великим українцем-патріотом, який боровся за щасливе майбутнє української нації.

         Ми безмежно горді, що маємо Шевченка. У своїй історії, у своїх серцях, у своїй пам’яті. Сьогодні ми твердо стоїмо на своїй, рідній землі  –  і читаємо Кобзаря. Ми вірні його заповітам. Ми засвідчуємо про єдність і соборність великої держави Україна. Ми не дамо ворогам нас роз’єднати. Ми не дамо російським агресорам топтати нашу землю. Тому що ми маємо Шевченка. Тому що ми – великий, могутній і єдиний український народ, який буде жити-вікувати за пророчими заповідями поета на нашій, батьківській землі.

         Після перед громадою виступив селищний голова Василь Мицканюк, який сказав, що Україна опинилася у доволі складній суспільно-політичній ситуації. Тільки-но почало нове українське керівництво робити перші кроки державного будівництва оновленої України, аж тут «брати наші» московіти зазіхнули на українську землю. На Українську суверенну державу. На мир і спокій та щасливе майбутнє України. Та не тільки України, а й усієї Європи, світу. Ні, ніколи не здолати російським агресорам нашого народу, хазяйнувати на предківській землі – ні п’яді ми її не віддамо окупанту. І тут велично й гордо звучать над Україною слова великого Тараса:

Борітеся – поборете!

Вам бог помагає!

За вас правда, за вас слава

І воля святая.

         До мікрофону підходять учні-старшокласники верховинських шкіл, ліцею, коледжу туризму та готельного господарства а потім маленькі школярики перших-третіх класів. Перед пам’ятником вишиковуються учителі, письменники та поети Гуцульщини, звичайні, прості люди – і молоді, і вже у літах, і сімдесятирічні, і вісімдесятирічні… Усі вони тримають біля серця Кобзар, а, ставши до мікрофона, гортають його сторінки – і ллється у Карпатських горах, над бистроплинним, мудрим Черемошем свята і вічна поезія невмирущого Кобзаря. Вона наче написана для днів минувших – і сьогоднішньої тривожної пори, коли російський чобіт із новим безумцем-фюрером почав топтати рідну землю. 

         По ліву і праву сторону від Кобзаря – від перевалу Буковецького до Кривопільського перевалу – лунає голос Тараса з уст учнів, учителів, працівників підприємств, установ, організацій, селищної та сільських громад Верховини, Криворівні, Буківця, Верхнього Ясенова, Великого Ходака, Кривопілля – голос Кобзаревої правди і заклик стати в обороні своїх гір, своїх полонин, царинок, гуцульських хат. Стоять маленькі гуцулки і дорослі гуцули уздовж центральної дороги в живому «ланцюзі» і Кобзаревим непохитним словом боронять українську правду, українську землю, майбутнє народу українського і непохитних гір-Карпат та любої і милої Гуцульщини.

         Такого многоголосся Кобзаревої поезії ще не чули наші гори. Такого моноліту людських сердець і прагнення гуцулів-опришків стати до борні за Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ ще не бачили небеса на верховинській землі. Такого духу кремнієвого – від малого до великого – ще не витало у повітрі над карпатськими горами і лісами. А веде нас Шевченко, мудрий геній Тарас, своєю гострою зброєю – українським словом, предківською думою і щирою молитвою до Всевишнього.

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син і буде мати,

І будуть люди на землі