Президенту України

Порошенку П.О.

Прем’єр-міністру України

Яценюку А.П.

Голові Верховної Ради України

Гройсману В.Б.

Комітету Верховної Ради України

з питань державного будівництва

та місцевого самоврядування

Народним депутатам України:

Матвієнку А.С., Солов’ю Ю.І.

Довбенку М.В., Шкварилюку В.В.

Дерев’янку Ю.Б., Бабію Ю.Ю.

                                                                   ЗВЕРНЕННЯ

Проведення адміністративно-територіальної реформи, зокрема у найвисокогірнішому в Україні Верховинському районі, викликає стурбованість та справедливе занепокоєння в усіх жителів Гуцульського краю. Заради справедливості мусимо констатувати, що процес об’єднання територіальних громад, яким нав’язливо займався Офіс реформ в Івано-Франківській області та відповідна експертна група, відбувався непрозоро і негласно. До обговорення даного питання залучалася незначна частина сільських жителів, у той час як 70 – 80 відсотків громадян не висловили своєї позиції до цієї вкрай важливої державної справи і не дали згоди на об’єднання територіальних громад.

Нас знову заставляють, силують, неволять до нової децентралізованої кабали, як за радянських часів насильницькими методами заганяли селян до колгоспів, знищували справжнього господаря та нівелювали життєвий рівень населення країни. Тоді діяв тоталітарний комуністичний режим. Що ж відбувається у демократичному суспільстві сьогодні, на 25-му році незалежності Української держави? Чи не виселення економічними методами жителів гірських районів з прадідівської землі?

Так, реформи проводити потрібно. Однак є дуже небезпечною під час проведення децентралізації державної влади та реформування органів місцевого самоврядування тенденція шаблонного підходу до проведення реформаторських процесів у низинних та гірських регіонах України. Вітчизняний і міжнародний досвід проведення подібних заходів свідчить про хибність такого шляху. Зокрема у 1962 році було ліквідовано Верховинський район, однак життя вказало на помилковість такого рішення, і в 1966 році Верховинський район відновлено. Після проведення адміністративної реформи в Польщі відновлено ряд повітів в гірських регіонах незалежно від демографічних та економічних показників розвитку країни.

Верховинський район є виключно специфічним, унікальним за своїм ландшафтом розташування, господарською структурою, етнічною субкультурою та особливо людським потенціалом. Він розташований у  високогірній,   важкодоступній   частині   Карпатських гір,   відмежований  на

півдні державним кордоном з Румунією, з Чернівецькою областю – бурхливою річкою Черемош, а з іншими районами області – крутими гірськими перевалами. Періодично протягом року внаслідок стихійних катаклізмів (повеней, зсувів ґрунту, селевих потоків) район втрачає комунікації і змушений існувати в автономному режимі. Значною проблемою є територіальна розкиданість населених пунктів – до 70 км від районного центру, а також розмежування гірськими хребтами Чорногірського масиву та ріками, які часто виходять з берегів. До сьогодні неможливо встановити автобусне сполучення з окремими населеними пунктами – відсутня транспортна інфраструктура (у високогір’ї дороги відсутні взагалі). То про які  адміністративні послуги чи надання медичної допомоги за 20 хвилин може іти мова у високогірному районі? Смішно і страшно виглядатимуть якісні освітні, культурні послуги, коли внаслідок бездумного об’єднання територіальних громад дитині до школи треба добиратися пішком пів днини, а то й цілий день? Хіба це не знищення гуцульського етносу української нації?

Необхідно взяти до уваги етнічний фактор. Історично склалось так, що Верховина, за влучною оцінкою Івана Франка, визнана Гуцульською столицею. Населення району майже стовідсотково складають корінні гуцули – етнос, який має самобутню матеріальну і духовну культуру, вікову народну традицію, унікальну обрядовість і звичаєве право. Ці унікальні автентичні культурно-мистецькі цінності, як ніде в Україні, а, можливо, і світі, збережені дотепер. В усі періоди історії, з опришківських часів і до Революції Гідності, гуцули показали себе справжніми патріотами, борцями за самостійність України. Символічно, що на Майдані Незалежності активну участь у боротьбі за європейський вибір України брала Гуцульська сотня з Верховинського району. Тому було би несправедливо позбавити гуцулів Гуцульської столиці, вигнати їх з рідної прапрадідівської землі. До речі, цього в усі часи ще не вдавалося зробити нікому, ні одній державі. Не вдасться і тепер. Не змушуйте нас робити кардинальні кроки і відстоювати свою гідність гуцульськими бартками.

Верховинщина має велике природне багатство – ліс (70 відсотків району вкрито лісами, а також безцінні високогірні угіддя – полонини. Екологічно чиста тваринницька і вівчарська продукція – бринза, будз, сир, масло – це наше багатство, яке невдовзі імпортуватимемо на європейські ринки. Враховуючи, що на території районує значні запаси мінеральної сировини – від марганцевої руди до самородного золота, то при умові помірних інвестицій можна значно збільшити надходження коштів до бюджетів усіх рівнів.

Виходячи з вищенаведеного, наголошуємо, що у Верховинському районі історично сформувалася адміністративно-територіальна структура, яка на даний час у цілому задовільняє горян і не потребує радикальних змін. Тому депутати районної ради та громадськість Верховинського краю звертаються до вас з переконливим проханням: проявити властиву Вам державну мудрість, виваженість щодо вирішення життєво важливого для нас, гуцулів, питання – збереження Верховинського району як адміністративно-територіальної одиниці. Маємо глибоку віру, що Ваша державницька позиція та турбота про велике українське дерево не обмине і його маленьку квітучу гілочку – Гуцульщину, чарівний і неповторний Верховинський край.

Прийнято на другій сесії Верховинської

районної ради сьомого демократичного

скликання 26 січня 2016 року