Пропонуємо вашій увазі розмову журналістів «Верховинських вістей» Івана Зеленчука та Людмили Зузяк із головою районної ради Іваном Шкіндюком, котрий розповідає про те, що йому вже вдалося зробити на цій посаді, ділиться своїм баченням розвитку унікальної Верховинщини та запрошує усіх до єдності і співпраці. Бо переконаний, що без спільних зусиль нічого не вдасться.

– Що із того, що вам вдалося зробити за час керівництва в районній раді, вважаєте найважливішим?

– Важливо те, що розглянуто стан автомобільних доріг у районі за участі міністра, голови «Укравтодору», депутатів Верховної Ради, якими визнано реальний стан доріг у незадовільному, а, точніше сказати, в аварійному стані. Фактично, Верховинщина перебуває в ізоляції. Немає нормального сполучення ані в напрямку Кривопільського чи Буковецького перевалів, ані з Чернівецькою областю, через Барвінково.

Така ізоляція побудована штучно, бо в кожній державі, насамперед, мають бути добрі дороги. За дорожньою інфраструктурою піде розвиток туристичної галузі, котра є пріоритетною для нашого району. Якщо в минулому році не освоєно передбачених на дороги на Верховинщині 30 млн грн, бо пізно оголосили тендер, потім не ті взялися за роботу, то цього року цього не маємо допустити. До цього контролю має долучитися громадськість, сільські голови, аби не дати зробити ремонт доріг халатно.

– Яка перспектива того, що ця проблема буде зрушена з точки?Адже багато є обіцянок «згори», що дороги відремонтують. Та реально цього не видно. Люди тільки тоді оцінять роботу, коли побачать техніку на дорогах чи виконану роботу.

– Одне із моїх кредо – якщо не стукати, то не відчинять. Завдяки усім зверненням, які прийняли депутати районної ради, буде багато зроблено в дорожній галузі. Через Міністерство регіонального розвитку виділено 17 млн грн, 50 млн – згідно постанови Кабміну. Усі кошти йтимуть безпосередньо через «Укравтодор». Є вже фірми, які мають працювати. Можливо, в окремих випадках буде оголошено додатковий тендер.

– Усюди наголошується, що для Верховинщини пріоритет –туристична галузь. Хоча, основа економічної складової району – підприємства деревообробної галузі, яка терпить не кращі часи. Є проблеми із забезпеченням продукції місцевих підприємств. Чи допомагає районна рада вирішувати їх проблеми?

– Намагаємося зробити все, щоби якнайбільше деревини переробляли у районі. З відповідними зверненнями зверталися до облдержадміністрації, до Агентства лісового господарства. Вимагаємо, щоби спочатку тендери проводили для місцевих підприємців, а залишок – для інших.

Обговорюється можливість приймати радикальні методи – заборона вивезення кругляку за межі району. Вивчаємо це питання у правовому полі.

Зрозуміло, якщо ліс перероблятимемо на місці, то бюджет отримає податки, будуть створені нові робочі місця. Тим паче, що нині зменшено єдиний соціальний внесок, тож підприємці готові легально наймати працівників. Підприємці мають бути впевнені, що, як мінімум, упродовж п’яти років матимуть стабільне забезпечення деревиною. Тоді підприємство вкладатиме кошти у розвиток, залучатиме інвестиції та проводитиме глибоку переробку деревини.

Проблема в тому, що ліс продається на аукціонах. На жаль, наші підприємці не завжди виграють ці тендери. Коли придбають деревину – непросто її отримати.

– Продовжуючи тему робочих місць… У районі триває скорочення державних установ: податкова, пенсійний, прокуратура… Як заповнюватиметься втрата цих робочих місць, адже це і втрата надходжень до бюджету, сім’ї втрачають мінімальне забезпечення для проживання?

– У цьому аспекті район багато втрачає, бо скорочення робочих місць б’є по соціальній, економічній та бюджетній сферах. Щоби не допустити в майбутньому подібного, розробили проект змін до ЗУ «Про статус гірських населених пунктів в Україні», в якому просимо парламентарів розглянути, аби у гірських районах не ліквідовувати установи та організації центральних органів влади. Тобто, в гірських населених пунктах мають бути представництва-юридичні особи підприємств, установ, організацій від центральних органів влади, котрі мають дбати про розвиток району, бути на місці, а не підпорядковуватися Коломиї, Надвірній чи іншим районам.

Це викличе проблему, коли молодь не матиме перспективи реалізувати себе за місцем проживання. Почнеться відтік кадрів. Молодь виїздитиме з депресивного району в інші міста, області чи за кордон. Втратимо спеціалістів, які лобіюватимуть інтереси місцевого населення. Ніхто не каже, як зберегти село, аби молодь залишалася вдома, аби реалізувати себе.

Сьогодні багато говориться про децентралізацію, про об’єднання. Це можна робити, але потрібно враховувати всі аспекти життєдіяльності високогірних районів. Можливо, об’єднання територіальних громад найбільш влучне там, де є розвиток промисловості, розвинута інфраструктура, добрі дороги, де є ринки збуту…

Основним критерієм об’єднаних територіальних громад має стати самофінансування. А за рахунок чого наші села можуть цього досягнути? На нинішньому етапі – це економічне самознищення. Ніхто не говорить про культурні цінності, про автентичність, про звичаї, про традиції.

Потрібно допомогти сільським громадам створити комунальні підприємства, інфраструктуру. Складається враження, що хочуть добровільно-примусово знищити предковічний устрій життя в горах та нав’язати чужий, неприйнятний для гірських районів.

Для прикладу візьмемо полонини. Свого часу їх взяли в оренду люди з інших областей, які ніякого уявлення не мають, як ними користуватися, що робити? А наших людей, які насправді займаються господарською діяльністю на полонинах, починають викликати в суди через несплату податку, котрий підняли до неймовірних висот. Через це ми можемо втратити автентичне гірське господарство. Люди і до цього господарювали на полонинах на ентузіазмі, а якщо їх ще й притиснути економічно – все занепаде.

Районна рада напрацьовує відповідні документи та звернення, щоби ці землі внести в межі населених пунктів, тоді зможе районна громада знати, хто володіє полонинами, в яких цілях.

– Чи є перспектива створення молоко- чи м’ясопереробного міні-цеху з переробки сільськогосподарської продукції? Свого часу йшла мова про їх створення в Кривополі чи в Стебнях. Коли насправді чекати подібних міні-заводів, адже це один із кроків виживання району, про які так багато говориться?

– Одразу об’єднаю це питання з розвитком туризму, бо виробництво сільськогосподарської продукції має мати відповідний збут. Вирішується питання про відновлення проекту в с. Бистрець. Проводяться завершальні роботи з введення в експлуатацію траси ПЛ 110 кВ «Яворів-Ільці», котра забезпечить на сто відсотків енергозабезпеченням увесь район та дозволить будувати туристичні об’єкти на Верховинщині.

Налагоджується співпраця з американською лобістською компанією, котра готова брати участь у інвестиціях до району. Вона вивчає можливість відповідного напрямку. Є напрацювання з інвесторами зі столиці. Та, через певні обставини в державі, жоден з інвесторів ще не ризикує впроваджувати свої проекти.

На жаль, за рахунок місцевого бюджету неможливо відкрити та запустити навіть переробку молока. Фінансові ресурси району обмежені. Є проблема недофінансування медицини. З цього та інших питань їздив до столиці. Зустрічався з міністром інфраструктури, освіти, екології, аби врегулювати ці питання. Домагаємося, аби вже в бюджеті 2017 року було змінено формульний розрахунок фінансування гірських районів.

– Як виявилося, Устеріки – єдине у нашому районі село вільнолюбних людей, які не хочуть приймати тих умов, які їм диктують згори. Вони вже дуже голосно заявили про свій намір не входити у Білоберізьку об’єднану територіальну громаду. Але оскільки їх не чують, то вони влаштовують акції протесту – зокрема, перекривали центральну дорогу у своєму селі та у Верховині. Який бачите вихід із ситуації, що склалася?

– Це ще один приклад недолугості адміністративно-територіальної реформи, тобто об’єднання громад. Про це треба говорити щиро і відверто. Ми реально бачимо, що люди пробудилися і розуміють, що їм того не треба. Якщо об’єднання відбувається добровільно, то чому досі не враховано думку громади? Якщо ми будуємо правову державу і громада чинить згідно Конституції, яка кожній людині гарантує вільне волевиявлення, а тут думка не однієї людини, а всієї громади, то треба задуматися. Районна рада має свою чітку позицію щодо підтримки громади села Устеріки у її волевиявленні. Ми прийняли ряд звернень до ЦВК, до Президента, до Прем’єр-міністра. Якщо все село не взяло участі у виборах до Білоберізької об’єднаної територіальної громади, то як можна чинити над людьми насилля?!

Тим більше, що нам треба зберегти район, а об’єднання громад не сприятиме цьому. Добре, аби люди обирали до Верховної Ради тих людей, які би відстоювали їхні інтереси. Яка може бути державницька позиція, якщо вона не співпадає із позицією народу? Державницька позиція має проявлятися тільки у захисті державного суверенітету під час війни, а коли мова йде про мирний розвиток територій, то держава має тільки сприяти йому. Скажімо, допомогти відкрити той самий молокопереробний чи м’ясопереробний цех. В інших країнах гірські території розвиваються тільки завдяки співфінансуванню із державного бюджету.

Ми робимо акцент на автентику, зокрема – в освіті. Будемо фінансувати гуртки мосяжництва, писанкарства, бондарства, ткацтва, ліжникарства, гуцульської співанки, гри на гуцульських музичних інструментах, щоби прищеплювати дітям любов до свого, рідного, щоби вони могли згодом проводити майстер-класи для гостей нашого краю. І це сприятиме розвитку туризму. Навіть науковці стверджують, що у нас збережено те, що на інших територіях України вже втрачено. А об’єднання не буде на користь культурному розвитку. Подивіться, яка різниця між людьми, які живуть над Білим і Чорним Черемошем. У них різні світогляди. Навіть кожне село різниться між собою у деяких звичаях і традиціях. І ми повинні все зробити, аби це зберегти. А об’єднувати нас має спільна ідеологія, спільне бачення розвитку району… Тільки тоді у нас буде майбутнє.

– Без Будинку культури у Верховині дуже важко буде втілити в життя всі оці задуми, які стосуються нашого культурного розвитку. Чи є надія, що його будівництво у цьому році таки розпочнеться?

– На жаль, наш проект Будинку культури конкурсного відбору Мінрегіону проектів регіонального розвитку не пройшов. Тому на фінансову підтримку надії нема. Вирішили спочатку завершити довгобуд – Верховинську ЗОШ І-ІІІ ст.

Що стосується Будинку культури, то завершується виготовлення його проекту. Сподіваюся, що в цьому році вдасться залити хоча б фундамент – будемо використовувати резерви місцевого бюджету. Також з цього приводу я мав особисту розмову з міністром культури Євгеном Нищуком, який пообіцяв підтримку. Звісно, що за рік-два Будинок культури ми не збудуємо, бо на це потрібні великі кошти. Але спільними зусиллями можна зробити багато.

– Є вже дуже багато напрацювань щодо будівництва дороги на Румунію. Наскільки ми розуміємо, за урядом залишилось тільки прийняття рішення?

– Це питання, яке стосується євроінтеграції, ми обговорювали з віце-прем’єр-міністром України Іванною Климпуш-Цинцадзе. Проект уже готовий. Він дуже дорого коштує, зроблений за європейські грантові кошти. Ми звернулися до української діаспори в Румунії, щоби вони надіслали відповідні листи до свого уряду, а ми відповідно готуємо звернення зі свого боку. Адже в Румунії проживає 60 тисяч українців. У нашому районі є люди, родичі яких проживають у Румунії, вони там опинилися після штучного поділу кордоном. Ми кажемо про відкритість, про вікно у Європу. Чи буде це можливо, якщо не буде відкрито дорогу через Українсько-Румунський кордон? Але аби чогось досягти, треба багато працювати. Щоби відкрили – треба стукати.

Якщо вдасться реалізувати цей проект і відкрити дорогу на Румунію, то всі інші проекти запрацюють автоматично. Ми відчуємо пожвавлення в усіх сферах дуже швидко. Це сприятиме й інвестиціям. Але тут теж треба бути обережними. Щоб не нашкодити насамперед екології. Бо маємо приклад «Буковелю», який має сьогодні чимало екологічних проблем.

Звісно, що від помилок ніхто не застрахований. Не помиляється тільки той, хто нічого не робить. Але бажано, щоби їх було якнайменше.

– Як ви вважаєте, що, окрім гуцульської автентики, колядників, «Полонинського літа», може бути брендом нашого району, який би «засвітив» Верховинщину, і працював цілорічно день у день?

– Ми вирішили організувати конкурс проектів розвитку нашого району, щоби почути думку кожного і втілити її в життя. А що стосується бренду, то нам не треба нічого придумувати. Наш бренд – це екологічно чисті, красиві гори. Це – Чорногора, це всі інші містичні місцини нашого району. У нас стільки всього унікального! Проблема лише в тому, що воно не має відповідної реклами. І в цьому напрямку нам треба працювати.

Нам треба піти тим шляхом, яким пішло місто Львів. Звичайний обласний центр, який особливо не відрізнявся від інших міст, за короткий час показав себе і в політичному, і в економічному, і в соціальному, і в культурному плані. Львів став українською Меккою. Таким шляхом треба йти і нам. Із депресивного району, як нас вважають, і воно десь так є, ми маємо стати економічно і соціально-культурно розвинутим краєм. Ми маємо відсунути на задній план усі свої політичні та інші амбіції і спільно йти до єдиної мети.

                                                                                                                                             Іван Зеленчук

                                                                                                                                             Людмила Зузяк